У творінні все – рух. Рух, який цілком закономірно спричиняється тиском Світла, породжує тепло і через це дозволяє формам з’єднуватися. Отже, без Світла не було б руху, і тому людина може також уявити собі, що поблизу Світла рух мусить бути ще набагато швидшим, сильнішим, ніж на великій віддалі від Нього.
Насправді при віддаленні від Світла і рух стає все повільнішим та інертнішим, що з часом може призвести навіть до заціпеніння всіх форм, які вже утворилися раніше, ще при жвавішому рухові.
Під висловом «Світло» у цьому випадку треба розуміти, звичайно, не світло якогось небесного світила, а Прасвітло, яке і є самим Життям, отже Богом!
Услід за поданою цим картиною великого огляду процесу у Творінні, сьогодні я хочу звернути увагу на Землю, яка обертається зараз на значно більшому віддаленні від Прасвітла, ніж це було багато мільйонів років тому, оскільки вона все більше та більше підпадала під тягар тьми через людей, які віддалилися від Бога у сміховинній зарозумілості при надмірному односторонньому зрощуванні розсудку. А розсудок спрямований і завжди буде залишатися спрямованим лише униз, на грубоматеріальне, бо він був даний для цього, але за умови, що буде можливим абсолютно не замутнене приймання усіх випромінювань та вражень зверху, зі Світлих Височин.
Передньому мозку дістається вся робота розсудку для зовнішньої діяльності в найгрубішій матеріальності, тобто у матерії, задньому ж мозку – прийняття та подальша передача для переробки вражень зверху, які легші, світліші, ніж груба матеріальність.
Ця гармонійна взаємодія обох мозків, дана на користь людям, була порушена через односторонню захопленість людини лише земною, тобто грубоматеріальною діяльністю, а з часом і зовсім паралізована, прямо-таки перетнута, бо через надмірно активну роботу передній мозок повинен був з часом дуже сильно розвинутися у порівнянні з занедбаним заднім мозком, який через це ставав все більш несприйнятливим та ослабленим. Таким чином у ході тисячоліть виникла спадкоємна вада при грубоматеріальному продовженні роду, оскільки вже діти при народженні мали передній мозок, набагато краще розвинений у порівнянні з заднім, у чому була небезпека пробудження первородного гріха, який полягає у наперед обумовленій цим заданості мислення, спрямованій лише на земне, тобто відвернутій від Бога.
Усе це відразу стане зрозумілим кожній людині, що серйозно хоче розібратися, крім того, я докладно та всесторонньо пояснив це в моєму Посланні.
Усе зло на землі виникло через те, що людина внаслідок свого духовного походження своїм волінням могла чинити тиск на все інше, що існує на землі, тоді як саме завдяки цьому духовному походженню вона могла б і також повинна була діяти підносячи, бо в цьому було і є її справжнє завдання у Вторинному Творінні, де все духовне, згідно зі своєю природою, є ведучим. Воно може вести як угору, що було б природним, так і донизу, якщо воління духовного спрямовується здебільшого тільки на земне, як це відбувається у земних людей.
У знанні про Творіння, яке я дав у своєму Посланні, та в пов’язаному з цим роз’ясненні усіх автоматично діючих у Творінні законів, які можна назвати також законами природи, без прогалин показується усе прядіння Творіння, що дозволяє ясно усвідомити всі процеси; таким чином, з неухильною послідовністю розкривається мета усього життя людини, а також звідки вона прийшла та куди йде, і тому дається відповідь на будь-яке питання, якщо людина серйозно шукає її.
Тут доведеться зупинитися навіть найбільш зловмисним супротивникам, бо усієї їхньої хитромудрості не вистачить, щоб змогти проникнути у досконалу викінченість сказаного та зруйнувати його, аби відібрати у людей і цю поміч. – –
Я говорив, що рух у Творінні повинен ставати тим повільнішим, у чим більшому віддаленні знаходиться що-небудь від Прасвітла, вихідного пункту тиску, що, як наслідок, спричинює рух.
Так відбувається в нинішній час із Землею. Через провину земних людей кола її обертання все більше віддалялися, рух ставав разом з цим повільнішим, усе інертнішим, і через це багато чого вже наблизилося до стадії наступаючого заціпеніння.
Але й заціпеніння має дуже багато ступенів, спочатку його не так легко розпізнати. Навіть у той час, коли воно прогресує, розпізнання залишається неможливим, хіба що спалах світла дасть поштовх до найгострішого спостерігання.
Це важко вже тому, що все те, що живе у сфері рухів, які все більше сповільнюються, рівномірно втягується у процес ущільнення, що зростає та веде до заціпеніння. При цьому не лише тіло людини, а все, також і її мислення. Це йде аж до найменшого. Непомітно змінюються та зсуваються також усі поняття, навіть ті, що стосуються справжнього сенсу мови.
Людина не може помітити це у свого ближнього, бо й сама затягнута у таке саме ліниве коливання, якщо тільки вона не спробує зсередини з найсильнішим волінням та наполегливістю ще раз духовно пробитися вгору, аби знову трохи наблизитися до Світла, завдяки чому її дух поступово стане також рухливішим і разом з цим легшим, світлішим та вплине на земне пізнавання.
Але тоді, охоплена страхом, вона з жахом побачить або принаймні відчує, як далеко вже зайшло в заціпенінні викривлення усіх понять на цій землі. Відсутній широкий огляд дійсності, бо все втиснуто у вузькі, явні межі, через які вже не можна проникнути і які через деякий час повинні повністю задушити все, що вони охоплюють.
Я вже неодноразово вказував на викривлені поняття; а зараз, на шляху донизу, вони повільно наближаються до заціпеніння, через тривалу віддаленість від Світла.
Немає необхідності наводити конкретні приклади, на такі пояснення все одно не звернули б уваги або назвали б докучливим буквоїдством, бо люди занадто вперті або надто інертні, щоб захотіти серйозно замислитись над цим.
Я вже достатньо говорив і про могутність слова, про ту таємницю, що в земній сфері навіть людське слово може деякий час впливати на діяльність Творіння творчим чи руйнівним чином, оскільки через звук, тон та склад слова пускаються в рух сили Творіння, які діють не згідно з наміром того, хто говорить, а згідно з сенсом самого слова в його значенні.
Однак значення було дане колись тими силами, які пускаються в рух цим словом та які через це точно налаштовані на правильний сенс або навпаки, але не на воління того, хто говорить. Сенс та слово виникли з відповідного руху сил, тому вони нерозривно єдині!
Мислення людини пускає в рух, знову ж таки, інші силові течії, які відповідають змісту мислення. Тому для вираження своїх думок людині треба намагатися вибирати правильні слова, тобто відчувати при цьому правильніше та ясніше.
Припустімо, що людину питають про що-небудь, про що вона чула, а можливо, почасти й бачила. У відповідь вона одразу ствердила б, що вона це знає!
На думку багатьох поверхових людей така відповідь була б правильна, та однак насправді вона хибна і неприйнятна, бо «знати» означає бути здатним дати точні відомості про все, від початку до кінця, про кожну деталь, без прогалин та виходячи з власного переживання. Лише тоді людина може казати, що вона це знає.
Велика відповідальність полягає у цьому вислові та в пов’язаному з ним понятті «знання»!
Я вже вказував і на велику різницю між «знанням» та «вивченим». Ученість ще далеко не справжнє знання, яке може бути лише індивідуально-особистісним, тоді як вивчене залишається прийняттям чогось позаособистісного.
Щось почути, а, можливо, частково і побачити – ще далеко не саме знання! Людині не можна стверджувати: «Я це знаю», а найбільше, вона могла б сказати, що про це чула або бачила це. Якщо ж вона хоче діяти правильно, то згідно з істиною повинна сказати: «Я цього не знаю!»
Тоді це буде з усіх поглядів правильніше, ніж якщо вона повідомляє про що-небудь, що її самої ніяк не стосується, що, таким чином, не може бути справжнім знанням, тоді як частковим повідомленням вона лише кине підозру або звинуватить інших людей, можливо, навіть накличе на них зайву біду, не знаючи справжніх взаємозв’язків. Тому ретельно зважуйте відчуттям кожне слово, яке хочете вжити.
Хто думає глибше та не хоче вдовольнятися вже заціпенілими поняттями для виправдання свого балакливого чванства і злого воління, той легко зрозуміє ці міркування та, спокійно перевіряючи, навчиться ширше дивитися стосовно всього, що він говорить.
Подібні звуження понять з усіма своїми згубними наслідками вже незліченні і стали звичними серед земних людей; їх пожадливо підхоплюють та підтримують раби розсудку як найпослужливіші поплічники люциферових впливів найтяжчої тьми.
Вчіться уважно спостерігати і правильно використовувати течії в цьому Творінні, які несуть в собі Волю Бога, а разом з цим і Божу Справедливість у чистій формі. Тоді ви також знов знайдете істинну людяність, що вирвали у вас.
Багатьох страждань можна було б уникнути завдяки цьому та багатьох зловмисних серед людей позбавити можливості діяти.
Це зло слід вважати також причиною того, що опис земного життя Сина Божого Ісуса не у всіх моментах узгоджується з фактами, звідки у мисленні людей з часом виникла зовсім хибна картина, що існує й досі. І дані Ним слова були викривлені так само, як це відбувалося з усіма зведеними до релігії вченнями, які повинні були принести людям піднесення та вдосконалення духа.
І в цьому також коріниться велике сум’яття серед усіх людей, які все менше можуть справді розуміти одне одного, звідки проростає та розцвітає незгода, недовіра, наклеп, заздрість і ненависть.
Усе це – безсумнівні ознаки заціпеніння, що прогресує на землі!
Піднесіть свій дух, почніть говорити та думати далекозоро і всеосяжно! Звичайно, це вимагає і того, щоб ви працювали не лише розсудком, який належить до найгрубішої матеріальності, а щоб і вашому духу була знову надана можливість керувати розсудком, що повинен служити йому за визначенням вашого Творця, Який з самого початку дозволив вам, ще не викривленим, постати тут на землі.
Дуже багато чого вже перебуває у першій стадії заціпеніння, незабаром цим буде охоплене все ваше мислення, і воно повинно буде піти жорсткими, залізними каналами, які вам самим принесуть лише неприємності, одне страждання за одним, і врешті-решт зведуть ваше людське єство до рівня беззмістовної машини, що служить лише тьмі, вдалині від усього Світла.